2.2.1. Поняття та зміст правового статусу помічника судді

.

2.2. Правовий статус помічника судді

2.2.1. Поняття та зміст правового статусу помічника судді

Перш ніж розглядати правовий статус помічника судді необхідно в першу чергу визначитися з самим поняттям «правовий статус» і встановити, які елементи входять до цього поняття.

Складні зв’язки між державою та індивідами, а також між індивідами у державно-організованому суспільстві фіксуються державою у юридичній формі — у формі прав, свобод та обов’язків закріплених на нормативному рівні. У своїй єдності саме вони складають правовий статус індивіда, який, у свою чергу, відображає особливості соціальної структури суспільства, рівень демократії та стан законності. Правовий статус як юридична категорія не лише визначає стандарти можливої та необхідної поведінки, що забезпечують нормальну життєдіяльність соціального середовища, а й характеризують реальну взаємодію держави та особи.

Правовий статус відображає юридичне закріплення досягнутого суспільством обсягу свободи особи. Він ґрунтується на сучасному вченні про свободу, в підвалинах якого лежать такі ідеї:

• усі люди рівні від народження і ніхто не має права відчужувати їх природні права. Забезпечення і охорона цих прав є головним обов’язком держави;

• свобода полягає у можливості робити все, що не завдає шкоди іншій особі;

• межі свободи можуть визначатися законом, який відповідає праву, а право є мірою свободи;

• обмеження прав є можливим виключно з метою сприяння досягненню загального добробуту в демократичному суспільстві та інші.

Особа перетворюється на суб’єкта права не автоматично. Вона визнається такою законами держави і насамперед її Конституцією. Для успішного реформування суспільства і держави в демократичному напрямку необхідно, щоб правовий статус особи був юридично чітким, вбирав у себе загальнолюдські досягнення в галузі прав людини. Реалізація кожною особою або громадянином своїх прав, свобод і обов’язків залежить від багатьох факторів, зокрема від правового статусу.

Природа, структура та зміст правового статусу як ключового поняття в юридичній науці завжди були предметом вивчення, як науковцями, так і практиками. У юридичній літературі існує декілька підходів до визначення змісту категорії «правовий статус» та його структури.

Найпоширенішим є визначення «правового статусу» як системи законодавчо встановлених та гарантованих державою прав, свобод, законних інтересів і обов’язків особи. Правовий статус є засобом нормативного закріплення основних принципів взаємодії особи та держави. Він є системою еталонів, зразків поведінки суб’єктів, які, з одного боку, захищаються державою, а, з іншого — схвалюються суспільством 27.

В.О. Котюк вважає, що «правовий статус особи чи громадянина» – це система або сукупність юридичних і природних прав, свобод і обов’язків особи, які закріплені в чинних формах і права, зокрема в законодавстві, і складають необхідні потенційні можливості особи мати суб’єктивні права та обов’язки, реалізувати їх у системі суспільних правовідносин, у різноманітних видах діяльності 28.

Немає однозначної позиції науковців і з приводу структури «правового статусу». Деякі вчені самостійними елементами правового статусу особи називають громадянство, загальну правоздатність, гарантії, законні інтереси та юридичну відповідальність. Інші — навпаки, деякі із згаданих вище елементів характеризують або як передумову (громадянство, правоздатність), або як другорядні елементи статусу (юридична відповідальність, законні інтереси), або як такі, що виходять за межі правового статусу (гарантії). Серед елементів цієї категорії називають також правові норми, що закріплюють статус особи, правосуб’єктність, правові принципи та правовідносини статусного типу. Так, А.М. Колодій та А.Ю. Олійник визначають такі елементи правового статусу:

− законні інтереси;

− громадянство;

− правосуб’єктність;

− суб’єктивні права, свободи і юридичні обов’язки;

− статусні правові норми і правові відносини;

− правові принципи і юридичні гарантії;

− юридична відповідальність.

27 Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с. 28 Котюк В.О. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2005. – 592 с.

М.І. Хавронюк до структури правового статусу включає лише правосуб’єктність людини; принципи конституційно-правового статусу людини; права і свободи людини і гарантії їх реалізації; обов’язки людини та гарантії їх виконання.

В.О. Котюк в свою чергу визначає, що правовий статус особи та громадянина складається з суб’єктивних прав, свобод та обов’язків.

Щоб краще зрозуміти, яку з запропонованих точок зору можна вважати оптимальною при визначенні структури правового статусу, необхідно коротко проаналізувати кожний із запропонованих елементів.

Відомо, що законний інтерес передує правам і обов’язкам незалежно від того, чи знаходить він пряме закріплення в законодавстві, чи просто підлягає правовому захисту з боку держави. Як категорія поза правова або «до правова» інтерес закріплюється не тільки в конкретних правових розпорядженнях, а й у принципах права. Законні інтереси захищаються державою та законом у такому ж обсязі, як і права та свободи, хоча, на відміну від них, зміст законних інтересів чітко не визначений законодавцем. Це пов’язується з неможливістю за допомогою правових норм передбачити абсолютно всі життєві обставини та детально регламентувати усі можливі бажання суб’єктів, що можуть виникати у майбутньому. На практиці у процесі визначення та захисту законних інтересів, як правило, застосовують аналогію права і закону, або ж поширювальне тлумачення норм. Законний інтерес сприяє формуванню правової настанови особи. Тому краще виділяти законний інтерес, як елемент структури соціального статусу, а не правового.

Громадянство як певний політико-юридичний стан є передумовою набуття індивідом правового статусу громадянина конкретної держави в повному обсязі. Воно визначає формування правового становища особи і особливостей конституційних основ її статусу.

Суб’єктивне право – це міра можливої та бажаної поведінки і діяльності особи для задоволення її законних потреб та інтересів інших суб’єктів. Суб’єктивні права – це такі права, які належать конкретній особі та об’єктивуються в чинному законодавстві, яке є підставою для реалізації суб’єктивних прав та свобод особи. Реалізація суб’єктивних прав та свобод особи залежить від можливостей і волі самої особи та соціально- економічних і політичних умов існування 29.

Свободи особи — нормативно закріплені можливості, що мають певні особливості у порівнянні з правом. Надаючи свободи, держава робить акцент на значенні людини у певних сферах суспільної діяльності. Це виявляється у самостійному виборі суб’єктом способу життя, діяльності та поведінки в умовах, що забезпечуються державою і суспільством. Свободи, у свою чергу, надають можливість встановити певну межу, що визначає можливості втручання держави у життя особи. Як правило, свободи мають диспозитивний зміст, що надає можливість вибору того варіанту поведінки, котрий найповніше забезпечує реалізацію суб’єктивних інтересів. Згадаємо, наприклад, конституційно закріплену свободу совісті, що гарантує можливість сповідувати релігію, не сповідувати ніякої релігії, мати та поширювати релігійні та не релігійні погляди. Саме це забезпечує неможливість тиску на волевиявлення людини, обмеження її свободи 30.

Юридичні обов’язки особи — це встановлені та гарантовані державою вимоги до поведінки людини, офіційно закріплена міра необхідної діяльності в інтересах сторони, якій належить суб’єктивне право 31.

Права та обов’язки об’єктивно взаємопов’язані між собою через їх взаємообумовленість та рівність. Належне виконання покладеного обов’язку є необхідною умовою та гарантією реалізації прав, свобод і законних інтересів суб’єктів, забезпечує інтереси держави та суспільства. Виконання обов’язку є юридичною та моральною основою реалізації права людини вимагати від інших суб’єктів і держави гарантування належних йому прав.

Гарантії – це система умов, засобів та способів, які забезпечують кожному рівні правові можливості для реалізації своїх прав і свобод 32.

Гарантії реалізації прав і обов’язків істотно впливають на зміст і соціальне значення правового статусу особи. Без створення державних умов для здійснення прав, свобод, обов’язків вони залишаються заявами «про наміри». Однак загально-соціальні (економічні, політичні, ідеологічні та інші) і спеціально-соціальні (юридичні) гарантії є факторами реалізації правового статусу особи, а не елементами структури його системи.

29 Котюк В.О. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2005. – 592 с. 30 Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с. 31 Там само. 32 Теория государства и права: Учебник для вузов. 2-изд., изм. и доп. / Под ред. проф. В.М. Корельского и проф. В.Д. Перевалова. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА. М, 2000. – 616 с.

Юридична відповідальність – це передбачені законом вид і міра державно-владного (примусового) зазнання особою втрат благ особистого, організаційного і майнового характеру за вчинене правопорушення.

Без сумніву юридичну відповідальність слід визначати як елемент правового статусу, що особливо виявляється при аналізі спеціального статусу посадової особи. Вторинність юридичної відповідальності стосовно суб’єктивного юридичного обов’язку не виключає необхідності розглядати її як структурний елемент правового статусу.

Таким чином, правовий статус – це становище особи, яке відображає фактичний стан особи у взаємовідносинах з державою.

Правовий статус як самостійна юридична категорія характеризується наступними ознаками:

• має універсальний характер, оскільки поширюється на всіх суб’єктів;

• відображає індивідуальні особливості людини та її реальне становище у системі суспільних відносин;

• права та свободи, що складають основу статусу, не можуть реалізуватись без інших його компонентів — обов’язків та відповідальності;

• забезпечує системність прав, свобод та обов’язків.

На думку автора, поняття правового статусу є досить складним поняттям і на перший погляд здається, що його можна обмежити такими структурними елементами як права, свободи, обов’язки та відповідальність. У кожного суб’єкта правовий статус має різний характер, а тому говорити однозначно про структурні елементи правового статусу не коректно. Але безумовним є те, що, по-перше, елементи структури правового статусу є взаємозалежними та взаємодіючими і, по-друге, основний кістяк будь-якого правового статусу складають права, свободи, обов’язки та відповідальність.

Що стосується видів правового статусу, то О. В. Зайчук, Н. М. та Оніщенко зазначають, що найбільш правомірною є класифікація правового статусу за двома критеріями 33:

Перший. За характером (змістом) правовий статус класифікують на: − загальний (конституційний), що характеризує статус особи як громадянина держави. Він визначається Конституцією і не залежить від певних поточних факторів, є рівним, єдиним і стабільним для всіх суб’єктів. Зміна цього статусу залежить від волі законодавця, а не від бажання конкретної особи. Даний статус є базовим, вихідним для решти статусів, тому він не повинен враховувати багатоманітності суб’єктів права, їх особливостей та специфіки. Він визначає ступінь демократичності та соціальне призначення держави;

− спеціальний (родовий) статус відображає особливості правового становища певних категорій громадян. Він базується на загальному, хоча детальніше характеризує доповнюючі права, обов’язки та пільги, передбачені законодавством для певної категорії осіб (статус державних службовців, військовослужбовців, пенсіонерів, інвалідів тощо);

− галузевий статус характеризує особливості прав та обов’язків суб’єктів стосовно певної сфери суспільних відносин. Він конкретизує загальний статус нормами галузевого законодавства. Це надає можливість виділити адміністративно-правовий, цивільно-правовий, фінансово-правовий, кримінально-правовий та інші статуси;

− індивідуальний статус фіксує можливості та обов’язки певної конкретної особи. Він є сукупністю персоніфікованих прав та обов’язків, є динамічним та змінюється відповідно до змін у житті суб’єкта.

33 Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688 с.

Другий. За суб’єктами розрізняють правовий статус:

− фізичних та юридичних осіб;

− іноземців, осіб без громадянства;

− статус біженців;

− статус українських громадян, які перебувають за кордоном;

− професійний та посадовий статус;

− статус осіб, що знаходяться у екстремальних умовах.

У нашому випадку доцільно розглянути спеціальний (родовий), який за суб’єктним критерієм є професійним та посадовим статусом помічників суддів, які є державними службовцями.

Слід зазначити, що державні службовці є важливим компонентом взаємовідносин між державою та громадянським суспільством, оскільки вони фактично виступають у ролі посередників у даних відносинах. Державно- службові відносини виступають важливою складовою інституту державної служби, який здійснює забезпечення належного функціонування механізму держави, реалізації державної політики та практичного виконання завдань та функцій держави.

Правовий інститут державної служби – це система правових норм, які регулюють відносини, що складаються в процесі організації самої державної служби, статусу державних службовців, гарантій і процедур його реалізації, а також механізму проходження державної служби 34.

У ст. 1 Конституції України зазначено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава35. Це в свою чергу конституційно затверджений курс України на розбудову демократичної, правової держави, розвиток засад громадянського суспільства, ринкової економіки і як наслідок європейська інтеграція України. Заснована на правах демократія, з одного боку є змістом і формою державності, а з іншого – духовним і моральним явищем (пріоритетною цінністю якого є людина), яке сприяє реалізації людської гідності й самостійності шляхом залучення громадян до управління державними справами.

Як відомо, стабільна демократія ґрунтується на сукупності чинників. Зокрема на наявності довіри, взаєморозуміння, терпимості у відносинах влади й суспільства, на становленні до влади як до цінності та інших особистісних детермінант (зрілість індивіда як особистості і громадянина), які є необхідними передумовами його включення в демократичні соціальні відносини. Саме тому об’єктивними засадами демократичних трансформацій суспільства виступають стан свідомості народу і владної еліти, а також наявність демократичних інститутів, механізмів і процедур демократичної участі, які народжуються в результаті їх діалогу 36.

Відповідно до Закону України «Про державну службу», державна служба в Україні – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження 37.

Не варто забувати про те, що до державних службовців та представників влади застосовується принцип: робити можна лише те, що дозволено законом. І саме цей принцип вказує на пряму необхідність повного, чіткого і законодавчо визначеного правового статусу таких осіб, зокрема і помічників суддів. Державні службовці мають подвійний правовий статус – статус громадянина та статус державного службовця. І якщо по відношенню до правового статусу громадянина держава діє за принципом розширення прав і свобод людини і громадянина, дозволяючи робити все, що не заборонено законом, то правовий статус державного службовця встановлює чітке коло прав, обов’язків, а також відповідальність не лише за невиконання обов’язків, а за перевищення своїх повноважень. Тобто, по суті правовий статус державного службовця – це законодавчо закріплена система повноважень, невиконання або неналежне виконання яких неминуче тягне за собою юридичну відповідальність.

34 Лазор О.Д., Лазор О.Я. Державна служба в Україні: Навч. посіб. – К.: Дакор, КНТ, 2005. – С.37. 35 Конституція України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 30, ст. 141 36 Оболенський О.Ю. Державна служба: Підручник. – К.: КНЕУ, 2006. – 472 с. 37 Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 52, ст.490

В Україні помічник судді є державним службовцем, правовий статус якого визначається Конституцією України, Законами України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року, «Про боротьбу з корупцією» від 5 жовтня 1995 року (з 1.01.2011 – Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» від 11 червня 2009 року), Кодексом законів про працю України, Типовою посадовою інструкцією, затвердженою Наказом Державної судової адміністрації України № 86 від 20.07.2005 р.38 (надалі Типова посадова інструкція). З цього переліку видно, що помічник судді має спеціальний правовий статус державного службовця і посадовий правовий статус, який визначений посадовою інструкцією. З прийняттям Закону України «Про судоустрій і статус суддів» 7 липня 2010 року, правовий статус помічника судді частково визначається цим Законом і Положенням про помічника судді, яке має бути затверджене Радою суддів України. Однак, на момент підготовки даного посібника Положення про помічника судді ще затверджене не було. Тому на листопад 2010 року чинними залишаються згадані на початку цього абзацу підзаконні нормативно-правові акти. Зараз ми можемо зазначити, що відповідно до нового закону про судоустрій помічники суддів переводяться на патронатну основу проходження державної служби, про що згадувалося вище і буде більш детально розглянуто у наступних підрозділах даного посібника.

Конституція України, як Основний Закон України, що має найвищу юридичну силу регулює основоположні засади державного і суспільного ладу. В статті 38 Конституції України зазначено, що громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування. Статтею 42 встановлено,що підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування обмежується законом.

Закон України «Про державну службу» визначає загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, а саме в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ, та інших. В Законі «Про судоустрій та статус суддів» зазначено, що на помічника судді розповсюджується дія Закону України «Про державну службу». Закон окремими статтями визначає основні права і обов’язки державних службовців, порядок проходження державної служби, порядок припинення державної служби, порядок кар’єрного росту, матеріальне та соціально- побутове забезпечення державних службовців, відповідальність за порушення законодавства про державну службу. Всі ці положення є загальними для державних службовців і не наділяють помічника судді окремим правовим статусом, окрім особливостей проходження патронатної служби (без конкурсний добір, можливість звільнення разом з керівником - суддею).

Типова посадова інструкція детально визначає загальні положення про посаду помічника судді, основні права, завдання, обов’язки та відповідальність помічника судді. Цей документ має бути замінений Положенням про помічника судді.

Проаналізувавши законодавство можна зробити висновок, що помічник судді немає окремого правового статусу, а має статус державного службовця.

19.01.12 / Просмотров: 7017 / Печать
.

Поиск

Расширенный поиск

Поделись с друзьями

Пользователь

Подписка на новости

Десять минус три будет, прописью?

RSS / MAP / W3C


RSS - международный формат, специально созданный для трансляции данных с одного сайта на другой. 
Используя готовые экспортные файлы в формате RSS, вы можете разместить на своей странице заголовки и аннотации сюжетов наших новостей. 
Кроме того, посредством RSS можно читать новости специальными программами - агрегаторами новостей - и таким образом оперативно узнавать 
об обновлениях нужных сайтов.
Google SiteMap
Valid XHTML 1.0 Transitional

Статистика

Опросы

Активных опросов нет